adawid

Михайло Лесів

УКРАЇНСЬКІ ГОВІРКИ У ПОЛЬЩІ

ВИДАВНИЦТВО «УКРАЇНСЬКИЙ АРХІВ»

ВАРШАВА 1997

3. Спроби використання підляських говірок у літературі

Українські підляські говірки використовувалися інколи в художній літературі. Це передовсім багатий фольклор, але також були спроби писати авторські вірші цими говірками. Микола Янчук (1859-1921) – фольклорист і письменник, народжений у селі Корниця коло Константинова на Підляшші, мріяв про створення літератури в його рідній підляській говірці, навіть опрацював відповідний правопис, а також писав говіркою вірші та п’єси, які потім виправляв згідно з вимогами української літературної мови. Зразковий приклад такого вірша це поетичне послання «Янкові Купалі», написаний 1918 року. Ось фрагмент цього вірша:

Янкові Купалі на паметку

Я не бачив тебе, брацє,
Нікди в жицю й воко,
Але душу твою бачу

І ціню високо.

З твоїм вібршом пред очима
Я не раз оплакав

Свого краю бієдну долю

Й зьомкув-неборакув.

Бо й моя отчизна, брацє,
як не руодна в Бога,

То ж терпісла завше мукі
І била убога.

А тепер, як ворог єї

Нівечит, калісчит,

Вже й сам Будг юой тиї рани
Бодай чи залієчит

Твойе думи, твойє слези
Наруд твуой оцієніт.

А потудмок твоє йменє
Внукові найміеніт.

Михайло Лесів

УКРАЇНСЬКІ ГОВІРКИ У ПОЛЬЩІ

ВИДАВНИЦТВО «УКРАЇНСЬКИЙ АРХІВ»

ВАРШАВА 1997

2. Історія зацікавлення дослідників підляськими говірками

б) Міжвоєнний період

У міжвоєнному періоді дослідження українських підляських говірок проводив, передусім, проф. Владислав Курашкевич, народжений у 1905 році у Володаві, випускник Холмської гімназії, асистент Львівського та Ягеллонського університетів (1928-1929, 1932-1933), професор у Люблінському Католицькому, а пізніше – в Познанському університетах. Дослідження В. Курашкевича відзначалися та відзначаються високим науково-методологічним рівнем, а відносилися вони, головним чином, до звукової системи підляських та інших українських говірок. Основою його численних розвідок на тему підляських говірок були записані ним самим матеріали зі сіл східних повітів б. Люблінського та Бі …

163 Н. Дурново, Н. Соколов, Д. Ушаков, Ольт диалектологической карть русского язика в Европе с приложенцем очерка русской диалектологии, «Трудьі Московской Диалектологической Комиссии», вьш. 5, Москва, 1915. Вони також визначали північну границю українських говірок.

164 Трудь постоянной Комиссии по диалектологии русского язика, вьт. 9, Ленинград, 1927, с. 3.

165 Г, Винокур, Заметки по фонетике одного украннского говора, «Бюллетень Диалектологического сектора Института русского язька АН СССР», вьш. 1, Москва, 1947, с. 23-36.

Михайло Лесів

УКРАЇНСЬКІ ГОВІРКИ У ПОЛЬЩІ

ВИДАВНИЦТВО «УКРАЇНСЬКИЙ АРХІВ»

ВАРШАВА 1997

2. Історія зацікавлення дослідників підляськими говірками

Можна говорити про три основні періоди зацікавлень підляськими українськими говірками, а саме:

1. перед першою світовою війною, коли праці на тему цих го- вірок писалися, як правило, по-російському. Був це час збирання діалектного матеріалу, часто принагідного, та перших спроб загальних і зовсім детальних описів поодиноких говірок та їх груп також на Підляшші;

2. між двома світовими війнами, коли дослідження цих говірок провадили головним чином, польські мовознавці та висліди своїх досліджень і узагальнень на високому науковому й методологічному рівні публікували, загалом, по-польськи;

3. після другої світової війни аж донині. Це час деяких труд- нощів у збиранні матеріалів, в першу чергу, в південній частині Підляшшя, звідки люди, що користувалися саме цими говірками, себто православні українці, були переселювані й виселювані, виїжджали й частково поверталися, це час атласного картографування мовних явищ, час популярних та вельми наукових описів, час більшого самоусвідомлення обох частин Підляшшя, а навіть серйозних спроб писати підляськими говірками художні твори.

а) Перед першою світовою війною

У середині ХІХ ст. появляються збірки й праці, в яких помі- щаються тексти, загалом фольклорні, та описи й спроби класи- фікацій підляських говірок у руслі інтенсивного зацікавлення народною культурою, в тому числі й мовою. Неможливо було б назвати усі детальні публікації такого типу, постараємося, однак, звернути увагу на те, що нам здається найважливішим та й що нам доступне, у хронологічному порядку.

У 1858 році появилася розвідка про західну частину Гродненської губернії, де більшість фольклорних текстів походило з білоруськомовної території, але виділено тут ту частину губернії, на якій знаходилися говірки українського типу, названі корольоуским говором, що за словами автора статті употребляется в окрестностях мест. Нарева, простирается под Бельск, а вирізня-

292

Михайло Лесів

УКРАЇНСЬКІ ГОВІРКИ У ПОЛЬЩІ

ВИДАВНИЦТВО «УКРАЇНСЬКИЙ АРХІВ»

ВАРШАВА 1997

VІ. ПІДЛЯСЬКІ ГОВІРКИ

1. Назви й територія поширення підляських говірок

У працях з діалектології вживається віддавна назва підляські говірки на означення найбільш західної частини північно-українського діалекту, що знаходиться сьогодні в границях Речіпос- политої Польщі від ріки Нарви на півночі (Білостоцьке воєвідство) через Білопідляське воєвідство аж до північних окраїн нинішнього Холмського воєвідства до лінії дещо на південь від Володави та Парчева, де підляські говірки переходять у холмські, себто перехідні до південно-західних та волинські.

Назва підляські основана на історичному означенні території Підляшшя (старопольське Podlasze, сучасне поль. Podlasie, що асоціювалося зі словосполученням pod lasem, у зв’язку з чим появився був також латинський субститут Subsilvania). У 1845 році польські історики М. Балінський та Ю. Ліпінський так писали: Z aktów wspomnianych i niżej przytoczyć się mających wyświeca się dowodnie, że również kraj Polesiem, Pollexia, jako właściwie Podlasie, Subsilvania stanowiący, naszli niezaproszeni Jadźwingowie, ujarzmili pierwiastkowych jego mieszkańców Rusinów i ze swych rozsypanych po lasach siedlisk strasznymi się stali okolicznym sąsiadom Polakom i Rusinom1.

Оця назва Podlasie, пов’язувана неслушно з окресленням род lasem, бо в такому випадку було би поль. Podlesie (як Zalesie, а не: Zalasie), прийнялася у сучасній польській номенклатурі, а також вплинула на його російську форму Подлясье, часто вживану в дав- ніших російських працях, напр., из Подлясья Седлецкой и Грод-

1 M. Baliński i J. Lipinski, Starożytna Polska, t. II, Warszawa 1845, s. 1260. …

ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ЛЕСІ УКРАЇНКИ ОНОМАСТИКО-ДІАЛЕКТОЛОГІЧНА ЛАБОРАТОРІЯ

УНІВЕРСИТЕТ МАРІЇ КЮРІ-СКЛОДОВСЬКОЇ ЗАКЛАД УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Каса ім. Юзефа Мяновського

Григорій Аркушин

голоси

З ПІДЛЯШШЯ

(Тексти)

Редакційно-видавничий відділ “Вежа” Волинського державного університету імені Лесі Українки

Луцьк – 2007

ПЕРЕДМОВА

1997 року Заклад української філології Університету Марії Кюрі-Склодовської (UMCS), що в Любліні, організував діалектологічну експедицію на північне Підляшшя – села гміни Дубичі-Церковні. Учасниками були студенти UMCS i Волинського державного університету ім. Лесі Українки (Луцьк), а також автор цих рядків і відомий діалектолог Ярослава Закревська. Удень записували діалектне мовлення підляшуків, а осінніми вечорами обговорювали різні наукові проблеми. 1 ось тоді Я.Закревська подала ідею створення збірників текстів, бо саме на основі такого фіксованого мовлення можна досліджувати діалектну фонетику і фонологію, морфологію та синтаксис. А у випадку українсько-білоруського пограниччя такі збірники допоможуть установити, до якої ж мови належить говірка. Ще підкреслила Я.Закревська, що виконати цей задум було б найкраще діалектологу з Луцька, тобто авторові цих рядків, оскільки Луцьк найближче як до Берестейщини, так і до Підляшшя. Ось так і народився задум цього збірника.

Кожна поїздка на Підляшшя збагачувала нашу фонотеку. Крім того, цією темою зацікавилися і польські діалектологи, зокрема проф. Ф.Чижевський, а Каса ім. Ю.Мяновського призначила стипендію. У поїздках на Підляшшя допомагали уродженці цього краю.

“Голоси з Підляшшя” – це перший збірник задуманого трикнижжя, два наступні, очевидно, матимуть назви “Голоси з волинського Полісся” і “Голоси з Берестейщини”, таким чином порівняно повно будуть представлені західнополіські говірки.

Публікації текстів із Підляшшя

Спершу зазначимо, що українські діалектологи часто до своїх монографій додавали тексти (напр.: [Пшепюрська, 49-69], [Приступа, 114-125] та ін., пор. також [Клімчук, 116-127]) або [Teksty, 32-38], щоправда, навіть звичайне прочитання деяких з них показує, що це не магнітофонні записи, а на слух відтворені розповіді. Практично до кожної дисертації з діалектології у додатках уміщені зв’язні розповіді діалектоносіїв, що стосуються досліджуваної дисертантом теми, однак ці тексти так і залишаються в рукописах.

Є опубліковані і тексти з Підляшшя, зокрема ХІХ і поч. ХХ ст. (М.Янчука, 1. Бессараби та ін.) (огляд цих праць див.: F. Czyżewski i S. Warchoł, “Polskie i ukraińskie teksty gwarowe ze wschodniej Lubelszczyzny” [Czyżewski, Warchoł, XХІХ-ХХХ] та М. Лесів, “Українські говірки в Польщі”, зокрема підрозділ “Історія зацікавлення дослідників підляськими говірками” [Лесів, 292-399]).

Говірковий матеріал для ІІ тому Атласу української мови із 7 н.пп. Підляшшя (Березно, Кривоверба, Ставки, Кобиляни, Носів, Жерчиці, Добровода) записали М.Лесів і С.Вархол (1965 і 1967 рр.).

В.Курашкевич у праці “Zarys dialektologii wschodniosłowiańskiej z wyborem tekstów gwarowych” подав тексти як з південного (4 н.пп.: Lubień, Ostrówki, Kobylany, Ѕусупа), так і з північного Підляшшя (5 н.пп.: Cecele, Malesze, Łosinka, Orzeszkowo, Ogrodniki), які він записав улітку 1938 року (лише один запис із 1937 року). Усі ці говірки він кваліфікує як українські північного наріччя.

Gwary Północnego Podlasia
Stowarzyszenie Dziedzictwo Podlasia, Bielsk Podlaski – Puchły 2008

ПРО СТАТУС ПІДЛЯСЬКИХ ГОВІРОК (МЕЖИРІЧЧЯ ВОЛОДАВКИ І НАРЕВИ) ст. 62-68

ГРИГОРІЙ АРКУШИН

Про підляські говірки існує досить велика література, про них писали (спеціально і принагідно) не лише мовознавці, а й фольклористи, письменники, етнографи, історики, пор.: у другій половині ХІХ ст. – це О. Потебня, К. Михальчук, П. Житецький, І. Нечуй-Левицький, С. Желехівський, П. Чубинський, М. Янчук, В. Шимановський та ін., у першій половині ХХ ст. І. Бессараба, І. Зілинський, В. Ганцов, В. Курашкевич, Я. Токарський, Ю. Тарнаць кий, у другій половині М. Лесів, С. Вархол, Є. Бартмінський, Ф. Чижевський, М. Саєвіч, Б. Яняк, М. Кондратюк, Ю. Гаврилюк, Г. Купріянович, І. Ігнатюк та багато ін., тобто можна стверджувати, що народна мова підляшуків добре вивчена (докладніше див.: [Лесів 1997: 292 399]).

Однак і донині існує проблема ніби й невелика: якої ж мови ці говірки, що на території межиріччя Володавки і Нареви, польської, білоруської чи укра їнської ? Безперечно, в останнє тисячоліття ця територія зазнавала різних міграційних рухів, уходила в склад різних держав, а окраїнним говіркам (у нашому випадку підляським), як відомо, властиві не тільки інтерферентні явища вони зберігають і давні риси, утрачені центральними говірками, через що такі лексеми чи граматичні форми не стали і не могли стати нормою літературної мови. Ще одна важлива деталь: сучасна відірваність підляських говірок від інших східнослов’янських та незначний уплив на них літературних мов, за винятком польської, частково білоруської, змогла “законсервувати” і таку особливість, як дифтонги, що відсутні у теперішніх волинсько-поліських та берестейських говірках.

Отож, розглянемо лише одну фонетичну рису підляських говірок звуки, уживані на місці давнього ятя (ѣ, ё), тобто його сучасні рефлекси (континуанти).

Як зазначає всесвітньовідомий український мовознавець Ю. Шевельов, “звучання з найдавніших збережених пам’яток безпосередньо з’ясувати важко, бо буква в безперервно вживалася аж до ХІХ ст. і прямих вказівок на спосіб її вимовляння в давньоукраїнській мові немає” [Шевельов 2002: 255]. І далі: “Впродовж усього давньоукраїнського періоду буква ѣ писалася напрочуд …