Союз українців Підляшшя - Związek Ukraińców Podlasia

adawid

Єлизавета Рижик, КАЛЕНДАРНІ ОБРЯДИ УКРАЇНЦІВ ХОЛМЩИНИ І ПІДЛЯШШЯ

Posted on by adawid

Єлизавета Рижик

КАЛЕНДАРНІ ОБРЯДИ УКРАЇНЦІВ ХОЛМЩИНИ І ПІДЛЯШШЯ, сс 251-266

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН І ПОЛІТОЛОГІЇ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Холмщина і Підляшшя
ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
КИЇВ
РОДОВІД
1997

Обрядову творчість українців Холмщини й Підляшшя можна розглядати як культурну спадщину автохтонного населення цього краю. Архаїчні календарно- обрядові пісні цього регіону – це найміцніші елементи, що об’єднують наших людей в один народ. Вони нерозривно пов’язані з певною порою року, відповідними звичаями і сільськими роботами. Зустріч Нового року й весни, проводи літа і збирання врожаю завжди супроводжувалися ритуальними діями, піснями та іграми. Упродовж років у тих піснях втілювалися мудрість і досвід наших пращурів.

Найкраще це можна показати на прикладі народних звичаїв протягом цілого року.

Весняні обряди

Весняні звичаї та обряди походять з дуже давніх часів. На Підляшші ці святкування починаються звичаєм „перебивання” посту. Коли минала половина посту, в середу, яку ще називали „середопуостє”, дівчата та хлопці переодягалися циганами чи жебраками, і в такому вбранні ходили від хати до хати, ворожили, крали дещо або випрошували. Парубки кидали до хати, де була молода дівчина, горщик з попелом.

Мазали глиною або фарбою вікна, двері й стіни хати чи заставляли двері дерев’яними колодами, дровами, щоб вранці ніхто не зміг вийти надвір. Або ще розбирали віз на частини і потім складали його на даху клуні. Вранці господар сушив собі голову, як його звідти зняти. Ввечері на дорозі посеред села палили солому, стрибали через вогонь, щоб швидше пройшла зима, закінчився Великий Піст. Вже тоді можна було почути деякі весняні пісні, які дозволялося співати під час посту (,,На синьому гозері”).

На південному Підляшші перед Благовіщенням жінки випікали маленьких лелек (буслів) з пшеничного тіста й обдаровували ними своїх хрещеників, щоб ті відчули близький прихід весни.

На останню неділю Великого Посту припадає Вербниця, яку також називають Вербною неділею. Вранці батьки „били” лозою своїх дітей, а пізніше всі йшли до церкви, щоб посвятити вербову гілку, яку ще називали пальмою, або просто вербою. Після повернення з церкви діти і молодь хльоскали одне одного вже посвяченою вербою. Хлопці ганялися за дівчатами і били їх вербовими гілками, приказуючи:

Верба б’є, не заб’є, за тиждень Великдень, Не будь сонлівий, дремлівий, на лето здоровий, …

Михайло Лесів, ОСОБЛИВОСТІ ГОВОРУ УКРАЇНЦІВ ХОЛМЩИНИ ТА ПІДЛЯШШЯ

Posted on by adawid

Михайло Лесів

ОСОБЛИВОСТІ ГОВОРУ УКРАЇНЦІВ ХОЛМЩИНИ ТА ПІДЛЯШШЯ сс 86-100

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН І ПОЛІТОЛОГІЇ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Холмщина і Підляшшя
ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
КИЇВ
РОДОВІД
1997

Мова корінного населення Підляшшя та Холмщини, народна культура якого основана на культурі й мовленні найдавніших східнослов’янських племен — волинян і бужан, що від самого початку нашої писаної історії входили до складу Київсько- Руської держави, належить до найстаріших українських діалектів.

Підляшшям називаємо територію, що охоплює значну частину теперішніх Білостоцького та Білопідляського воєводств Польщі аж до м. Володави на півдні. Корінне населення цієї території від ріки Нарва (правої притоки Бугу) на півночі вздовж правого берега Бугу аж до лінії Володава – Парчів на півдні розмовляє говір ками, які належать до північноукраїнського діалекту. Можна ці говірки також назвати українськими підляськими.

Незалежно від того, що ця територія десь від ХІѴ ст. дотепер стала частиною Великого Литовського князівства, а від Люблинської унії 1569 р. перебуває в складі Польщі, українські підляські говори затримали свій суто український характер і в архаїчній формі виступають донині в людей, які після Другої світової війни не виї хали в УРСР або не були вивезені 1947 р. на польські західні чи північні землі. Переселенці, до речі, також зберігають свої говірки та вчать своїх дітей української мови у її північноукраїнському (підляському) варіанті.

Щоб зорієнтувати читача, про які околиці тут йдеться, назвемо такі міста і села на півдні, як Більськ Підляський, Гайнівка, Кліщелі, Сім’ятичі, Константинів, Янів Підляський, Біла Підляська, Парчів, Володава.

Холмщина – це територія вздовж лівого берега Бугу, що співпадає більш-менш з територією сучасного Холмського воєводства та східної частини Замойського воєводства Польщі від лінії між Володавою і Холмом на півночі аж до давнього російсько-австрійського державного кордону перед Першою світовою війною на півдні. Це околиці міст Холм, Грубешів, Городло, Замостя, Білгорай, Томашів Любельський, Долобичів та ін. На цій території мешкали люди, які в щоденому житті використовували говірки, перехідні від північноукраїнських до південно-західно- українських (колишній Холмський повіт в основному і північна частина колишнього Грубешівського повіту) та до західних варіантів південно-західних говірок української мови – волинських (частина колишнього Грубешівського та Томашівського повітів до річки Солокії на півдні), наддністрянських (південна частина колишнього Томашівського повіту), і надсянських (південна частина колишнього Білгорайського повіту). Носії тих говірок після Другої світової війни виїхали частково до УРСР, а в 1947 р. їх було пере-…

Григорій Купріянович, УКРАЇНСЬКИЙ ЕТНОС НА ХОЛМЩИНІ ТА ПІДЛЯШШІ В XIX — ХХ ст.

Posted on by adawid

Григорій Купріянович

УКРАЇНСЬКИЙ ЕТНОС НА ХОЛМЩИНІ ТА ПІДЛЯШШІ В XIX — ХХ ст. сс 59-76

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН І ПОЛІТОЛОГІЇ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Холмщина і Підляшшя
ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
КИЇВ
РОДОВІД
1997

За два століття на Холмщині й Підляшші пройшли процеси, які докорінно змінили етнічний склад населення – чи то шляхом денаціоналізації, чи депортації. Внаслідок того український етнос з переважаючої більшості став тут (за винятком Північного Підляшшя) нечисленною меншістю.

Сама територія цих регіонів, де прожи вали також поляки, євреї, білоруси, німці, була предметом інтересів різних держав: Польщі, Австрії, Прусії, Росії. За третім поділом Польщі (1795) Холмщина й Підляшшя увійшли до Австрії. У часи наполеонівських воєн та після них ці регіони переходили з рук в руки, поки не опинилися, за рішенням Віденського Конгресу (1814-1815), у складі Царства Польського під владою Росії.

На початку ХІХ ст. корінне населення Холмщини та Підляшшя в більшості зберігало своє українське етнічне обличчя.

Проте руським, тобто українським, зали-шилося на цей час вже тільки село, вищі верстви й місто були майже всюди сполонізовані. Ті процеси поступали далі, особливо по відношенню до західніших, українських поселень, де спостерігався перехід на латинський обряд та ліквідація парафій східного обряду. Більшість населення Холмщини та Підляшшя була уніатами й належала до двох єпархій: Холмської та Берестейської. Після переслідувань у XVII та XVIII ст. лише кілька осередків залишилося православними: монастирі в Яблочині, Дорогичині, Більську. В Уніатській Церкві вже в ХVІІІ ст. почав прискорюватися процес латинізації і полонізації, особливо після Замойського синоду (1720). Проявом цього були зміни церковного устрою, звичаїв, обрядів, обладнання храмів (усунення іконостасів чи впроваджування органів), в результаті чого деякі уніатські церкви майже не відрізнялися від костелів. Сильнішим ставав вплив польської мови. Сполонізована була значна частина уніатського духовенства, яке нерідко ототожнювалося з польською національною ідеєю. Процеси ці посилилися в першій пол. ХІХ ст., тобто під російським пануванням.

В уніатській Церкві в 30-х роках ХІХ ст. сформувалося дві течії: „добрих уніатів”, які стояли на позиціях безоглядної вірності Римові та подальшої латині зації і полонізації Уніатської Церкви, та  „народовців”, що виступали за збереження східних традицій і „руської” мови. Останні  були прихильниками повернення до  православ’я. В 1839 р. уніатська церква на …

Юрій Гаврилюк СЕЛА І МІСТА ПІДЛЯШШЯ ХV-ХVІІ ст.

Posted on by adawid

Юрій Гаврилюк

СЕЛА І МІСТА ПІДЛЯШШЯ ХV-ХVІІ ст. сс 39-58

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН І ПОЛІТОЛОГІЇ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Холмщина і Підляшшя
ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
КИЇВ
РОДОВІД
1997

Найчисленнішою суспільною групою у східній частині Підляшшя були, звісно, селяни. Перш ніж перейти до обговорення колонізаційних процесів та формування меж між сільським населенням українського, польського та білоруського етносу, треба дати характеристику їх окремим групам, починаючи від путних боярів, які займали краще становище. Це була група, посередня між селянством та поміщиками – землевласниками, і дуже часто її представникам вдавалося перейти до стану шляхти. Земельні наділи путних боярів не були великими, оскільки під час волочних вимірів вони становили дві волоки, або й менше. Маючи невеликі прибутки, бояри інколи відмовлялися від військової служби, полишаючи цей обов’язок багатшим землевласникам в обмін на роботу при їх дворах. Так, наприклад, зубожілих боярів з Мощоної мельницький староста зобов’язав чиншом і панщиною, фактично зрівнявши їх зі звичайними селянами.

Путні бояри були більш залежні від державної влади, аніж поміщики. Вони могли бути переданими разом із землею, нарівні з селянами та міщанами, великим землевласникам2. Наприклад, Зигмунт I, наділяючи маєтками в Більському повіті вдову свого брата, короля Олександра, Олену, зазначав: „Ми надали… замок наш Більськ, із тими нашими містами – із Суражом із Бранськом, із усіма нашими боярами та путніми слугами і людьми і підданими Більського повіту, із землями орними і бортними, і боярами, і лісами… “.

Путні бояри як окрема суспільна група починають зникати на Підляшші десь в середині ХVІ ст., поповнюючи лави шляхти або селянства – залежно від розмірів їхніх маєтків, а також можливих заслуг і привілеїв.

Поряд із путніми боярами серед селянської верстви окреме місце займають так звані “отчичі”, які володіли успадкованими землями і навіть мали право, з дозволу старости, продажу їх шляхті. Проте вони, великою мірою обтяжені різноманітними повинностями, і були неспроможні утримувати свої господарства й найчастіше продавали маєтки шляхті. Наприклад, „дорогичинські люди” Ян, Гринь та Грицько продали свій маєток Сипнівки поміщику Росинському, оскільки не могли більше виконувати „службу на коні, якби довелося їх послати в разі потреби дорогичинському старості”, натомість Андріїва Бородиная позбулася своїх маєтків в Годишеві та Перкові не тільки через зубожіння і занепад господарства, а й через пограбування її земель сусідами-поміщиками.

Крім “отчичів” до заможних представників селянської верстви належали також ті, хто перебував на “особливій службі в …

 

Запрошуємо людей з України, які перетнули кордон після початку війни

Posted on by adawid

Запрошуємо людей з України, які перетнули кордон після початку війни, до офісу Союзу українців Підляшшя у Більську Підляському, вул. Кринична 14, по необхідні передсвяточні вироби. Сьогодні, 18 квітня (понеділок), офіс працюватиме з 12.00 – 15.00, завтра 10.00 – 14.00 Ми маємо, серед іншого, багато дуже смачного хліба з Фінляндії, також консерви від фірми Lewar.