26 Листопада 2025 – Союз українців Підляшшя

Gwary Północnego Podlasia
Stowarzyszenie Dziedzictwo Podlasia, Bielsk Podlaski – Puchły 2008

ІНСТРУМЕНТАЛЬНА МУЗИКА РІЧНОГО ЦИКЛУ ПРАЦІ НА БІЛОСТОЧЧИНІ

ІГОР МАЦІЄВСЬКИЙ, ст.96-106

Білосточчина в її недавніх адміністративних межах структура досить пізня, зумовлена хиткими історико-економічними обставинами. Окремі її регіони, здавна заселені етнічно розмаїтими групами людності, на різних етапах історії знаходилися в різних політико-економічних конгломератах, що сприяло не тільки численним внутрішнім та зовнішнім міграціям населення і явищ культури, але й значним різного напрямку інтеграційним рухам, взаємовпливам і взаємозапозиченням. Все це відбилося на своєрідності традиційної інструментальної музичної культури як краю в цілому (що вже за самою своєю долею опинився на об’єктивному рубежі зіткненні трьох географічних, біо-кліматичних, культурно-антрапологічних та етно-лінгвістичних (західньої, північної та південної) зон Центрально-Східної Європи), так й окремих його частин. Оскільки поодинокі функційні групи інструментів та жанри музики виникли в різні історичні часи, то й відбивають вони розмаїття не лише відповідних етапів еволюції культури, але й різних міжкультурних взаємин. Навіть найдавніша функційна сфера – звукотворення, зумовлені розміреною протягом року працею і відповідними календарними обрядами, є історично неоднорідною, пов’язаною як з архаїчними, так і більш сучасними звуковими знаряддями, магією, поганськими культурами, традиціями християнства, новими ритуалами та причинами побутування.

Ця сфера становить тему 1-ого циклу наших досліджень інструменталізму Білосточчини. Подані ствердження отримані під час семи теренових експедицій протягом 1996-1998 р. більшість з яких відбулася завдяки Воєводському відділу культури в Білостоці, Люблінській фундації “Музика кресів”, “Касі Мяновського” Польської Академії наук та допомогою шановних співучасників, серед яких доктор Г. Тавлай, магістри: С. Копа, Є. Рижик, Є. Томчук, 1. Хващевський, Л. та Я. Вішенко, В. Дацевіч, М. Мамінська, Я. Бернад, К. Доленговська, Й. Зиськ, а також роботі автора в бібліотеках, музеях, архівах Польщі, Білорусі, України. Ці дані не можуть вважатися остаточними. Хоча б тому, що репрезентують першу спробу наукового дослідження та публікації в цій галузі культури краю …

Gwary Północnego Podlasia
Stowarzyszenie Dziedzictwo Podlasia, Bielsk Podlaski – Puchły 2008

ПРО СТАТУС ПІДЛЯСЬКИХ ГОВІРОК (МЕЖИРІЧЧЯ ВОЛОДАВКИ І НАРЕВИ) ст. 62-68

ГРИГОРІЙ АРКУШИН

Про підляські говірки існує досить велика література, про них писали (спеціально і принагідно) не лише мовознавці, а й фольклористи, письменники, етнографи, історики, пор.: у другій половині ХІХ ст. – це О. Потебня, К. Михальчук, П. Житецький, І. Нечуй-Левицький, С. Желехівський, П. Чубинський, М. Янчук, В. Шимановський та ін., у першій половині ХХ ст. І. Бессараба, І. Зілинський, В. Ганцов, В. Курашкевич, Я. Токарський, Ю. Тарнаць кий, у другій половині М. Лесів, С. Вархол, Є. Бартмінський, Ф. Чижевський, М. Саєвіч, Б. Яняк, М. Кондратюк, Ю. Гаврилюк, Г. Купріянович, І. Ігнатюк та багато ін., тобто можна стверджувати, що народна мова підляшуків добре вивчена (докладніше див.: [Лесів 1997: 292 399]).

Однак і донині існує проблема ніби й невелика: якої ж мови ці говірки, що на території межиріччя Володавки і Нареви, польської, білоруської чи укра їнської ? Безперечно, в останнє тисячоліття ця територія зазнавала різних міграційних рухів, уходила в склад різних держав, а окраїнним говіркам (у нашому випадку підляським), як відомо, властиві не тільки інтерферентні явища вони зберігають і давні риси, утрачені центральними говірками, через що такі лексеми чи граматичні форми не стали і не могли стати нормою літературної мови. Ще одна важлива деталь: сучасна відірваність підляських говірок від інших східнослов’янських та незначний уплив на них літературних мов, за винятком польської, частково білоруської, змогла “законсервувати” і таку особливість, як дифтонги, що відсутні у теперішніх волинсько-поліських та берестейських говірках.

Отож, розглянемо лише одну фонетичну рису підляських говірок звуки, уживані на місці давнього ятя (ѣ, ё), тобто його сучасні рефлекси (континуанти).

Як зазначає всесвітньовідомий український мовознавець Ю. Шевельов, “звучання з найдавніших збережених пам’яток безпосередньо з’ясувати важко, бо буква в безперервно вживалася аж до ХІХ ст. і прямих вказівок на спосіб її вимовляння в давньоукраїнській мові немає” [Шевельов 2002: 255]. І далі: “Впродовж усього давньоукраїнського періоду буква ѣ писалася напрочуд …