Юрій Гаврилюк СЕЛА І МІСТА ПІДЛЯШШЯ ХV-ХVІІ ст. сс 39-58

Юрій Гаврилюк

СЕЛА І МІСТА ПІДЛЯШШЯ ХV-ХVІІ ст. сс 39-58

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН І ПОЛІТОЛОГІЇ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Холмщина і Підляшшя
ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
КИЇВ
РОДОВІД
1997

Найчисленнішою суспільною групою у східній частині Підляшшя були, звісно, селяни. Перш ніж перейти до обговорення колонізаційних процесів та формування меж між сільським населенням українського, польського та білоруського етносу, треба дати характеристику їх окремим групам, починаючи від путних боярів, які займали краще становище. Це була група, посередня між селянством та поміщиками – землевласниками, і дуже часто її представникам вдавалося перейти до стану шляхти. Земельні наділи путних боярів не були великими, оскільки під час волочних вимірів вони становили дві волоки, або й менше. Маючи невеликі прибутки, бояри інколи відмовлялися від військової служби, полишаючи цей обов’язок багатшим землевласникам в обмін на роботу при їх дворах. Так, наприклад, зубожілих боярів з Мощоної мельницький староста зобов’язав чиншом і панщиною, фактично зрівнявши їх зі звичайними селянами.

Путні бояри були більш залежні від державної влади, аніж поміщики. Вони могли бути переданими разом із землею, нарівні з селянами та міщанами, великим землевласникам2. Наприклад, Зигмунт I, наділяючи маєтками в Більському повіті вдову свого брата, короля Олександра, Олену, зазначав: „Ми надали… замок наш Більськ, із тими нашими містами – із Суражом із Бранськом, із усіма нашими боярами та путніми слугами і людьми і підданими Більського повіту, із землями орними і бортними, і боярами, і лісами… „.

Путні бояри як окрема суспільна група починають зникати на Підляшші десь в середині ХVІ ст., поповнюючи лави шляхти або селянства – залежно від розмірів їхніх маєтків, а також можливих заслуг і привілеїв.

Поряд із путніми боярами серед селянської верстви окреме місце займають так звані „отчичі”, які володіли успадкованими землями і навіть мали право, з дозволу старости, продажу їх шляхті. Проте вони, великою мірою обтяжені різноманітними повинностями, і були неспроможні утримувати свої господарства й найчастіше продавали маєтки шляхті. Наприклад, „дорогичинські люди” Ян, Гринь та Грицько продали свій маєток Сипнівки поміщику Росинському, оскільки не могли більше виконувати „службу на коні, якби довелося їх послати в разі потреби дорогичинському старості”, натомість Андріїва Бородиная позбулася своїх маєтків в Годишеві та Перкові не тільки через зубожіння і занепад господарства, а й через пограбування її земель сусідами-поміщиками.

Крім „отчичів” до заможних представників селянської верстви належали також ті, хто перебував на „особливій службі в …

Załączniki

Plik	Wielkość pliku
sela i mista pidliaszszja XV-XVII st JurijHawryljuk	3 MB